Неділя, 7 березня
Ми у соціальних мережах:
Групи управління
s
23 лютого 2021

РАННЬОВЕСНЯНЕ ПІДЖИВЛЕННЯ ОЗИМИНИ:ЧИМ ТА КОЛИ ПРОВОДИТИ

Мінеральні добрива є одним з головних чинників, що впливають на врожайність озимих зернових культур — пшениці, ячменю, жита та ріпаку. Рослини часто мають різний ступінь пошкоджень внаслідок дії несприятливих осінніх та зимових погодних умов. Тому для збереження і поліпшення якості ґрунтів, отримання високих та стабільних врожаїв необхідно проводити діагностику полів після зими з метою визначення стану посівів. Кожен агроном володіє методикою проведення такої оцінки. Це дозволить розрахувати потребу озимих в азотних добривах, правильно провести ранньовесняне підживлення та максимально збільшити його ефективність.

При ранньому початку вегетації розвиток озимих проходить в умовах прохолодної погоди, короткого світлового дня та низького перебування сонця над горизонтом. При таких обставинах в процесі фотосинтезу не утворюється необхідна кількість корисних речовин, зростання нових листків протікає з невеликою швидкістю, тому зернові культури необхідно забезпечити основними елементами живлення — азотом, магнієм, калієм, фосфором та мікроелементами. Оскільки взимку значна частина корисних речовин вимивається в глибокі шари землі, внесення добрив виконується в кілька прийомів впродовж усього періоду вегетації:

Першою процедурою, яка виконується ранньою весною, є регенеративне підгодовування озимих культур легкодоступними формами азотних добрив. Для цього найчастіше використовують аміачну селітру, яка вважається найбільш безпечним варіантом підгодовування. Норму витрати визначають виходячи зі стану посівів та часу початку вегетації. Таке підживлення сприяє формуванню потужних стебел, їх зростанню у висоту, підвищує розкущення та густоту стояння. Якщо після зими частина посівів вимерзла, норму внесення азоту визначають виходячи зі ступеня зрідження.

Завдяки тому, що азот у класичній аміачній селітрі перебуває у двох формах — амонійній та нітратній, така операція забезпечить нормальне живлення сходів і дасть змогу їм плавно відновити вегетацію. Традиційна усереднена норма у цьому випадку становить 100 кг селітри у фізичній вазі. Слід наголосити, що для цього завдання оптимально застосовувати саме селітру, а не скажімо, карбамід. Річ у тім, що за поверхневого внесення перший вид добрив втрачає лише 2–3% азоту внаслідок випаровування, у тому разі, коли карбамід може «вихолоститися» більш ніж наполовину.

Доречним буде і внесення КАС, хоча ступінь його випаровування буде дещо сильнішим у порівнянні з селітрою. До того ж слід враховувати і той момент, що класичний КАС-32 кристалізується вже за температури –2°С. Тому його краще або не використовувати у підживленні посівів озимих зернових по мерзлоталому ґрунті, віддавши перевагу селітрі, або ж застосовувати КАС-28 чи КАС-30, що характеризуються нижчою температурою кристалізації.

Ефективність використання азотних добрив у системі ранньовесняних підживлень залежить від строків та способів їх внесення. Так, дія азоту у ті чи інші фази росту та розвитку рослин озимої пшениці абсолютно різна. Чим раніше проводиться ранньовесняне підживлення, тим більше воно впливає на підвищення урожайності, а чим пізніше — поліпшення якісних показників зерна.

При ранньому відновленні вегетації зріджені, слабко та середньо розвинуті посіви необхідно підживити якомога раніше по мерзлоталому ґрунту дозою азоту 20-30 кг діючої речовини на 1 га, що буде стимулювати додаткове весняне кущіння та підвищення загальної щільності стеблостою; розвинуті та перерослі посіви підживити N35-45 прикореневим способом (сівалками) наприкінці фази весняного кущіння.

Далі за сприятливих умов вологозабезпечення ефективне додаткове прикореневе підживлення посівів. Норма внесення азоту залежить від щільності стеблостою та потенційних можливостей посівів.

За пізнього відновлення вегетації, яке викликане подовженням тривалості зимового періоду і є найбільш небезпечним, а тому діагностика стану посівів набуває першочергового значення. Питання підживлення за цих умов досить складне і з фізіологічної точки зору небезпека полягає в надмірному ослаблені рослин тривалим зимовим періодом, та низьким вмістом вуглеводів.

Підживлення надто ослаблених внаслідок тривалого зимового періоду посівів можна проводити лише тоді, коли вони утворять нові весняні вторинні корені. Це єдине свідчення того, що рослини регенерували всі пошкодження і відновили свої фізіологічні процеси та здатні повноцінно засвоювати елементи живлення.

Для проведення підживлення озимих зернових культур, незалежно від строків відновлення весняної вегетації норма використання азотних добрив визначається на основі запасів азоту в ґрунті та стану розвитку рослин на початку весняної вегетації.