Першу письмову згадку про цю хворобу знайдено в кодексі законів Вавилона, пізніше її описували давні греки, про неї згадується в літературі античного світу. Уперше факт передачі сказу через слину довів німецький учений Г.Цинке   через експериментальне зараження дослідних собак слиною, отриманою від хворої тварини. Однак, головну роль у процесі вивчення сказу відіграв Луї Пастер. Саме він розробив антирабічну вакцину та у 1885 році провів першу вакцинацію. І це стало вагомим кроком людства у специфічній профілактиці інфекційних захворювань. Проте на сьогодні  рабічна інфекція досі залишатися надважливою проблемою в інфекційній патології як тварин,  так і людей.

Сказ - одне з найнебезпечніших вірусних захворювань. Недуга, спричинена нейротропним вірусом, супроводжується тяжким ураженням центральної нервової системи та у разі зволікання з наданням кваліфікованої медичної допомоги завершується летально. Згідно з оцінкою ВООЗ, сказ входить в п’ятірку антропозоонозних захворювань, що завдають найбільших соціальних та економічних збитків.

 Ознаки захворювання 

Джерелом сказу є хворі тварини. Клінічні ознаки хвороби в усіх тварин в основному подібні. Розрізняють буйну і тиху, атипову та абортивну форми прояву хвороби. Інкубаційний період триває від кількох днів до кількох років. Хворі на сказ тварини втрачають апетит,  вони, як правило, дуже виснажені.  У місці проникнення вірусу виникає свербіння і тварини гризуть це місце, крутяться, качаються по землі, спостерігається слинотеча. У домашніх тварин змінюється поведінка, зникає відчуття страху, у диких втрачається обережність і вдень вони можуть з’являтися в населених пунктах, місцях випасу й утримання худоби, нападають на людей і тварин.

Епізоотична ситуація

Епізоотична ситуація щодо захворювання тварин на сказ в області залишається контрольованою. За останні 5 років кількість випадків захворювання тварин зменшується. У 2016 - 67 випадків, 2017 - 51,  2018 – 23, 2019 – 20, 2020 – 24, всього за останні п’ять років – 185 випадків. Основним носієм і джерелом збудника сказу в області є червона лисиця – 77  випадків (41,62%), коти – 62  (33, 51%), собаки – 38 (20.54%), інші тварин – 8 випадків (4,32%). Донедавна на виконання програми боротьби зі сказом серед диких тварин в області проводилися заходи, спрямовані на зменшення щільності популяції основного джерела інфекції – лисиць. Проте цей захід дає тимчасовий результат, так як популяція лисиць має здатність швидко відновлюватись. Оптимальний рівень популяції лисиць – 1-2 голови на 1000 га угідь. 

Вакцинація 

Світовий досвід доводить, що в комплексі заходів боротьби зі сказом природного типу головне місце займає пероральна імунізація лисиць, як основного джерела збудника інфекції. Саме завдяки реалізації цього заходу більшість західноєвропейських країн вивільнились від сказу. Щоб обмежити поширення вірусу сказу в області, починаючи з 2012 року двічі на рік (весна-осінь), проводиться пероральна вакцинація м’ясоїдних тварин.

Протягом 2020 року Волинською регіональною державною лабораторією державної служби України з питань безпечності та захисту споживачів досліджено 416 зразків патологічного матеріалу  на сказ: лисиці – 290, собаки – 67, коти – 42, інші тварин – 17 (куниці - 4, хом’яки – 3, щури, білки, бобри по 2, кролик, ласка, ВРХ, тхір по 1 зразку). Минулого року зареєстровано 24 неблагополучні пункти щодо сказу (лисиці  – 13 випадків, собаки – 8, коти – 1, ВРХ  – 1, ласка – 1). 

За перший квартал цього року на сказ досліджено 72 патологічні матеріали: лисиці – 34, собаки-23, коти – 12, інші тварини – 3 (бобер, щур, тхір по 1 зразку). У 2021 році зареєстровано 10 неблагополучних пунктів щодо сказу (собаки – 5 випадків, лисиці - 3, коти – 2).

Ліквідація сказу на території області цілком реальна  за умови наполегливої праці фахівців ветеринарної медицини, лісового та мисливського господарства, органів місцевого самоврядування та житлово-комунальних служб:

По-перше, всі заходи повинні бути спрямовані на джерело збудника інфекції, до якого належать дикі м’ясоїдні тварини (лисиці, вовки, єнотовидні собаки) та безпритульні свійські тварин (коти, собаки);

По-друге, необхідно проводити широку роз’яснювальну,  інформаційну роботу з  населенням про правильне утримання домашніх тварин;

По-третє, проводити профілактичне щеплення собак, котів - 1 раз на рік, а диких м’ясоїдних тварин - 2 рази на рік.

Згідно з  вимогами Держпродспоживслужби України вакцинації підлягають всі  собаки та коти,  які утримуються в господарствах приватного сектору. Протягом 2020 року спеціалісти ветеринарної медицини у районах та містах області провели 87 864 щеплення проти сказу: собак – 100 960 (103.94% до плану), котів – 67 961 (104,57 % до плану).