Робота з профілактики стає все більш об'ємною. У зв'язку з епізоотіями Європа втрачає поголів’я. Ми ж — ще ретельніше будуємо бар'єри. Блютанг, пташиний грип, ящур, сказ, АЧС — не так уже й далеко, якщо глянути на карту. З одним із практиків заглиблюємось у суть, де метаморфози професії віддзеркалюють глобальні загрози.

…Тиха свіжість. Золотавий ранок. Літо у Рожищі пахне конюшиною, росою на городі, подихом вчорашньої грози. Розлогі горизонти, тендітний спів пташок — у цнотливу тишу різко вривається потяг. Це перший дизель із Луцька нам нагадує про час, змушує поквапитися, кличе до роботи.

У заплавах Стиру розсіюється ранок. Пора долати безкінечний марафон щоденних ветеринарних завдань. До райветлікарні ще 15 хвилин, і телефон уже змушує раз у раз гальмувати: «Скажіть, що робити, от-от народиться лоша?», «Рожа в поросяти, скільки дати оцту?!"

"Щодня, між консультаціями, операціями та позаплановими виїздами, до нас приходить більше десятка людей", — розповідає Олександр Онищук, провідний ветеринар Рожищенського відділу Волинської обласної державної лікарні ветеринарної медицини. У відділі працює 13 фахівців, які обслуговують населення  трьох територіальних громад. Телефон лікаря гарячий завжди: щось трапилося — потрібно вирішувати, консультувати негайно.

Забігаючи за швидкою кавою, лікар похапцем гортає телефон на зупинці.

 "Сьогодні день буде відносно спокійний", — каже він. "Спочатку прямуємо до села Пожарки, де зареєструємо теля. Ви побачите, як ставити чіпи, вносити інформацію в журнал — це обов’язкова процедура для ідентифікації тварин. Згодом повернемось до лікарні."

Олександр Онищук завжди працює з необхідним обладнанням. Завжди при ньому — сумка-холодильник для вакцин, що гарантує дотримання температурного режиму. У контексті поширення епізоотій вакцинація — важлива частина роботи.

Як і більшість практикуючих ветеринарних лікарів, свій професійний шлях він починав, вступивши до ветеринарного технікуму. Після закінчення у 93-му працював як фельдшер. Згодом, дотримуючись родинної традиції, здобув вищу освіту, ставши лікарем ветеринарної медицини.

"Пам’ятаю з дитинства: вже о п’ятій люди могли стукати до нас у вікно — кликали маму рятувати тварин. Відразу після виклику вона поспішала до лікарні. На восьму ранку — спізнюватися було заборонено.                                                     Зануритись у професію довелося ще в дитинстві: уже з п’ятого класу я ходив із мамою на роботу і бачив усі процеси. У сьомому класі навіть пробував допомагати різати кабанчика", — пригадує.

"Мама показувала, як правильно — тоді ще різали “лезвіями”, бо скальпелі швидко тупилися. Люди казали: „О, ти вже спеціаліст“. А я відповідав: „Та ні, я просто вчуся“.

У його житті тварини були і залишаються поруч — як на роботі, так і вдома. Коти, кролі, рідкісні породи собак, навіть павичі й фазани — усе цікавило Олександра як розводчика.

"На роботі багато бюрократії, відповідальної роботи з документами. Але я не з тих, хто з порога віддає накази. Хочу, щоб люди бачили: я з ними. Як до пацієнтів — так і до господарів ставлюся уважно, без пафосу."

Найбільше в роботі лікаря надихає не зарплата, а людська щирість і вдячність. 

"На день народження отримати двісті дзвінків-привітань — хіба це не найкраща винагорода? Хтось згадує, як я врятував корову, хтось дякує за поради."

Ось це мотивує працювати, поспішати на виклики, не вимикати телефон, — розповідає Олександр .

 "Я завжди працював із тваринами. Вони — мої пацієнти. За понад тридцять років фах суттєво змінився. Зараз більше паперової роботи, багато ідентифікації, консультацій по телефону, нових викликів. Доктор тепер багато пише — і це правильно. Це наш захист", — констатує.

Змінилося й коло пацієнтів: якщо раніше це були корови, свині, коні, то тепер — коти, собаки, кролі.

 "Зараз популярні маленькі породи: шпіци, йорки, біглі. Люди беруть тварин, щоб вдома було чим потішити себе", — каже Олександр Онищук.

Хоч професія й непроста, без ветеринара не обійтися ні в місті, ні в селі.

"У кожній хаті є хоч одна тваринка. Але умов для роботи мало: нормальних клінік із рентгеном, аналізами у Рожищі немає. Ми часто працюємо руками, але намагаємося робити все якнайкраще."

"Я не будував кар’єру. Просто завжди любив цю справу. Коли тварина одужує, у мене на душі спокій — значить, я прийшов сюди недарма."