Використання методів генної інженерії у сільському господарстві, аграрній промисловості і продовольстві створили нові можливості для виробництва продуктів харчування та кормів для задоволення постійно зростаючих потреб населення у світі. Але думки вчених щодо переваг та ризиків генної інженерії різні, перш за все, через непередбачувані наслідки для людей та навколишнього середовища.

Стрімкий розвиток та поширення сучасних біотехнологічних методів дав поштовх ряду соціальних, економічних, правових, релігійних, етичних та інших проблем і протиріч. Особливо гостро сьогодні стоїть питання можливих ризиків і загроз для здоров’я людини та екосистеми Землі, пов’язаних з ГМО. Тому передові країни світу застосовують наукові дослідження в галузі біобезпеки і перспектив розвитку біотехнології, а також створюють правову та нормативну базу щодо вмісту ГМО в харчових продуктах. Відповідні нормативні документи прийняті та досить ефективно діють у США, Канаді, країнах ЄС та інших державах.

Початком масового поширення генетично модифікованих рослин вважається 1996 рік. З того часу значно збільшилися посівні площі ГМ-рослин. У 2004 році в ЄС створено регуляторну систему з питань безпеки, маркування та відстеження ГМО.

Нормативно-правовими документами, які регулюють біологічну і генетичну безпеку в нашій країні, є Закони України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» та «Про захист прав споживачів».

Питання генетично модифікованих організмів цікавлять як виробників сільськогосподарської продукції, так і її споживачів. 

Що стосується виробників, то кожен господарюючий суб’єкт повинен знати, що Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», визначено, що ГМО, які використовуються у відкритій системі – його вивільнення, ввезення, промислове виробництво та введення в обіг можливе лише після проведення державної реєстрації. Державна реєстрація ГМО – це занесення ГМО до реєстру з урахуванням оцінки їх ризику щодо впливу на здоров'я людини та стан  навколишнього природного середовища з метою подальшого отримання дозволу на  практичне використання ГМО в Україні відповідно до їх господарського призначення. Порядок державної реєстрації ГМО, ввезення ГМО джерел харчових продуктів, надання дозволу на транзитне переміщення ГМО через територію України, проведення державної апробації (випробовувань) ГМО у відкритій системі та отримання дозволу на їх проведення затверджує  Кабінет Міністрів України. 

Відповідно до статті 14 цього Закону в Україні у Державних реєстрах ГМО реєструється наступна продукція: 

- сорти сільськогосподарських рослин та породи тварин, створені на основі ГМО;

- ГМО джерела харчових продуктів;

- ГМО джерела кормів. 

В свою чергу, споживач повинен знати, що відповідно до статей 37, 39 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», обіг харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або отримані з їх використанням, до проведення їх державної реєстрації - забороняється. У разі наявності у харчовому продукті генетично модифікованих організмів (ГМО), якщо їх частка у харчовому продукті перевищує 0,9 відсотка в будь-якому інгредієнті харчового продукту, що містить, складається або вироблений з генетично модифікованих організмів, маркування харчового продукту повинно включати позначку "з ГМО".

Крім того, відповідно до статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Одним із критерій надання інформації про продукцію є позначка про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів.

Обережно ГМО!

Використання методів генної інженерії у сільському господарстві, аграрній промисловості і продовольстві створили нові можливості для виробництва продуктів харчування та кормів для задоволення постійно зростаючих потреб населення у світі. Але думки вчених щодо переваг та ризиків генної інженерії різні, перш за все, через непередбачувані наслідки для людей та навколишнього середовища.

Стрімкий розвиток та поширення сучасних біотехнологічних методів дав поштовх ряду соціальних, економічних, правових, релігійних, етичних та інших проблем і протиріч. Особливо гостро сьогодні стоїть питання можливих ризиків і загроз для здоров’я людини та екосистеми Землі, пов’язаних з ГМО. Тому передові країни світу застосовують наукові дослідження в галузі біобезпеки і перспектив розвитку біотехнології, а також створюють правову та нормативну базу щодо вмісту ГМО в харчових продуктах. Відповідні нормативні документи прийняті та досить ефективно діють у США, Канаді, країнах ЄС та інших державах.

Початком масового поширення генетично модифікованих рослин вважається 1996 рік. З того часу значно збільшилися посівні площі ГМ-рослин. У 2004 році в ЄС створено регуляторну систему з питань безпеки, маркування та відстеження ГМО.

Нормативно-правовими документами, які регулюють біологічну і генетичну безпеку в нашій країні, є Закони України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» та «Про захист прав споживачів».

Питання генетично модифікованих організмів цікавлять як виробників сільськогосподарської продукції, так і її споживачів. 

Що стосується виробників, то кожен господарюючий суб’єкт повинен знати, що Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», визначено, що ГМО, які використовуються у відкритій системі – його вивільнення, ввезення, промислове виробництво та введення в обіг можливе лише після проведення державної реєстрації. Державна реєстрація ГМО – це занесення ГМО до реєстру з урахуванням оцінки їх ризику щодо впливу на здоров'я людини та стан  навколишнього природного середовища з метою подальшого отримання дозволу на  практичне використання ГМО в Україні відповідно до їх господарського призначення. Порядок державної реєстрації ГМО, ввезення ГМО джерел харчових продуктів, надання дозволу на транзитне переміщення ГМО через територію України, проведення державної апробації (випробовувань) ГМО у відкритій системі та отримання дозволу на їх проведення затверджує  Кабінет Міністрів України. 

Відповідно до статті 14 цього Закону в Україні у Державних реєстрах ГМО реєструється наступна продукція: 

- сорти сільськогосподарських рослин та породи тварин, створені на основі ГМО;

- ГМО джерела харчових продуктів;

- ГМО джерела кормів. 

В свою чергу, споживач повинен знати, що відповідно до статей 37, 39 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», обіг харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або отримані з їх використанням, до проведення їх державної реєстрації - забороняється. У разі наявності у харчовому продукті генетично модифікованих організмів (ГМО), якщо їх частка у харчовому продукті перевищує 0,9 відсотка в будь-якому інгредієнті харчового продукту, що містить, складається або вироблений з генетично модифікованих організмів, маркування харчового продукту повинно включати позначку "з ГМО".

Крім того, відповідно до статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Одним із критерій надання інформації про продукцію є позначка про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів.